Біль народу.

                   Історична довідка.

        Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня.

   Претензії до кримськотатарського населення — начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, (співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі) —стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

          Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. 

          Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 191 044 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів . Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

          Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів — навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму.

         Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

        Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР

        Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту, тощо) привели до політичного успіху. 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, однак проголошував начебто повне укоріненням кримських татар в Узбекистані.

        14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

        Україна, з часу проголошення незалежності, взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

      У бібліотеці  проведено  історичну  годину   пам’яті  страшних  подій  для кримськотатарського народу  в 1944 році -  депортації.  Бібліотекар  нагадала учасникам заходу  приголомшливі факти звинувачення всього  народу кримців у зраді державного значення, які так  і не були доведені, але  які мали  тяжкі наслідки  для кримськотатарського населення та всього  сільського господарства Криму.

                                          

Кадри хроніки тих подій допомогли учасникам заходу глибше пройнятися співчуттям до безпідставно звинуваченого та пригнобленого народу,  замислитися  над ціною людського життя,  запам'ятати, що депортація - це зломлена і покалічена доля сотень тисяч людей, безжально виселених з батьківщини у "віддалені райони " країни.