Талановиті односельці

Зміст



 Гнідаш Олександр Макарович.......3
 Довбня Катерина Миколаївна.......4
Кононець Ірина.......7
Лохматова Світлана .......1
Мельник Володимир Миколайович.......6
Червона Галина Олексіївна.......2
Чкан Любов Миколаївна.......5
Романчук Наталія Валентинівна....8

                                                 



                                     ишивання без меж"

                                        
                    1. Лохматова Світлана


Вишиваю. Вишиваю душу

В хрестики на білім полотні. 

Я собі зізнатись чесно мушу, 

Що від цього радісно мені. 

Радість щедро закладу в узори, 

Що виходять із-під рук моїх. 

Ласку, доброту й любові море 

Заплету поміж узорів тих..... 

(автор невідомий)
 Вишивка є одним із улюблених видів рукоділля.  Вишивка  пов’язана зі стародавніми звичаями й обрядами України, її народу,  історією окремої родини, людини. За допомогою голки й різних ниток українські жінки перетворювали просту тканину на витвір мистецтва. 
    Випускниця Іванівської гімназії 2015 року Світлана - сучасна продовжувачка народної традиції. Роботи  ніжні і загадкові,  а різнобічна тематика тільки додає шарму її особистості. 
  Хто  зараз не бідкається про катастрофічний дефіцит часу? 
   Тільки не Світлана.  
 Вміння планувати свій час поєднане  з відповідальністю та бажанням творити - це вже велике надбання  ще такої юної односельчанки.  Адже і  гімназію закінчила успішно і вступила до вищого навчального закладу на бюджетній основі, а вільний час свій розумно витрачає на  прекрасне захоплення вишивкою. 








 Творчий потенціал Світлани невпинно зростає, бо є роботи які  можуть позмагатися з роботами вже професіоналів вишиванок.



   Час біжить, все змінюється, але так радісно що традиція , яка напрочуд мальовничо підкреслює ніжність українських жінок залишаться і знаходить нових прихильників і майстринь. 
   Бережи Світлано цей скарб, ти одна з тих, завдяки кому українська традиція вишивання матиме своє місце в житті наступних поколінь.
                                             
          "... Україна моя рідна, я тебе кохаю,
 І найкращого у світі краю я не знаю."

                                                                          2.Червона  Галина Олексіївна 

Ото диво спостерігали жителі Іванівки пізнього, літнього вечора. Ще зо дві години і настане нова доба, а на вулиці біля стовпа з ліхтарем сидить маленьке дівча і ….. читає книжечку. Галюня ще не ходила до школи, а от дорогу до сільської бібліотеки вже знала добре, адже була її найменшою читачкою.
  Як в родючій землі проростає зерно і дає добрий врожай, так в її дитячому сердечкові зростала любов до книги і голівка наповнювалася найдорожчим скарбом – знаннями.  І сьогодні,  вже тепер - Галина  Олексіївна говорить, що «дуже любила читати вірші Т.Г.Шевченка».   Мабуть, саме твори  Шевченка зіграли неабияку роль в  її баченні  реального  життя,  в розвинених  почуттях   вірності своєму народові, любові до рідної землі  України, чесності  і доброті  у стосунках  з людьми  та в  родині.  Невід’ємною  частиною  особистості  Галини Олексіїівни  також стали   захоплення піснею  та  бажання писати  вірші. 
                                  І знову свято рідного села.
І кращого у світі я не знаю.
     Я все своє  життя тут прожила
Й нізащо я його не поміняю.
 Тут народились  мої діти та онуки,
 Дасть Бог, і правнуків діждусь.
   Люблю я тут усе, поля, сади і луки.
   Милуюсь краєвидом, і ніяк не надивлюсь.
Іванівко рідна,  Іванівко мила,
Спасибі тобі, що на світі ти є!
Де б я не була, як на крилах летіла,
Мов пташка, скоріше в гніздечко своє.
    Дай Боже тобі, тищу літ процвітати,
    Щоб завжди додому вертали сини.
    Від двору до двору, від хати до хати
    Іванівці всі, щоб щасливі були.
 Щоб ворог до нас нізащо не добрався,
 І сліз не лили за синами батьки.
Наш край назавжди в Україні зостався,
У злагоді й мирі всі люди жили.


Ансамбль української пісні  районного будинку культури «Берегиня» став  для неї ще однією-духовною родиною.  Коли є талант до пісні,  то чи можна його приховувати?   Дарувати людям  прекрасне  - чи не головна потреба талановитої людини?  І  Галина Олексіївна – дарує,  щедро і з любов’ю,  та  своїм прикладом  зуміла   привити любов до пісні  усім онукам."Тече вода з-під явора"   у виконанні родини Червоних.

                                            Що таке пісня?  Це радість, це свято.
Кожна по своєму гарно звучить
Я ще з дитинства любила співати
А пісню не можна  забуть,  розлюбить.
        Ця пісня про маму,  ця про Україну,
        Про рідне село,  де прожив все життя.
        А ця ось про мальви, а ця про калину.
        Співає дорослий , співає й  дитя.
Найперша з пісень - колискова дитині.
А другу, в садочку малюк заспіва,
А потім у школі, на свято родини
Хто вміє співати, той завжди співа.
 А натхненням  для висловлювання   думок  римованими рядками стали кохані внучата.  Любляча бабуся  охоче бралася допомагати їм  виконувати шкільні  домашні завдання, «скласти оповідання про зимуючих птахів,  намалювати  синичку чи снігура,  а на додаток  віршик,  або загадку про них».
     Що за пташка жовтогруда завітала в годівничку?
Вірно дітки відгадали, то малесенька синичка.

    Біля ганку, прямо з ранку,
    Де жоржини кущ рясний.
   «Жу-жу-жу»,  мене хтось кличе
    Одшукай мене мерщій.
    Легко я її знайшла,
    А зветься чудо те –БДЖОЛА

 Галина Олексіївна - людина, що любить життя. Вона не  вміє нудьгувати,  і навіть коли відпочиває все одно плекає  щастя і добробут собі  і  ближнім,  бо більше щастя давати, аніж отримувати.  Бо тільки щаслива людина співає, тільки щасливій людині під силу   не втрачати жаги до  науки про життя взагалі, що дозволяє розуміти мову долин і птахів, річок  і лісів,  квітів і … сільсько - господарської техніки.  Так  просто та елегантно пов’язати  свою жіночність з залізним   велентнем може тільки талановита та щаслива людина. 

                                                              
                       


     3.Захоплення на все життя."

      Про Олександра  Макаровича Гнідаша знає кожен  в нашому селі.  У свої 75 років, Олександр Макарович продовжує  приносити радість  односельцям.  

     Про себе Олександр Макарович розповідає неохоче. Скромний, не вибагливий до життя, такі вони -  творчі люди. Воєнні роки та важка праця  лягли на плечі  кожному, кому довелося жити в ту буремну годину.  Картина, яку художник зберігає,  відгомін тієї епохи, пов'язує  з собою  гіркі спогади.
         В 1959 році здійснилася давня мрія - вчитися малювати професійно.  Вислані малюнки до Москви у Всесоюзний дім народної творчості  ім. Н.К.Крупської були схвально прийняті і 20-ти річний хлопець, з далекого українського села, був зарахований на початковий курс художньої справи. Три роки навчання ще більше розвинули любов до малювання.

                                                                                                
     - Коли малюю, то здається, що спиняється час. Коли є натхнення, то нічого не існує в світі, крім роботи над  портретом, чи пейзажем-говорить Олександр Макарович, - каркас, натягування художнього полотна, все це роблю сам. Розкрию вам не хитрий, але діючий  секрет полотна, що  «бринить»,- перше покриття для нього, це розчин  звичайного харчового желатину.

           Робіт  у Олександра Макаровича вдома обмаль, залишає собі тільки ті, з якими  пов’язані  дорогі спогади.  
           Творча людина – менше відчуває себе  самотньою, тому що кожна картина, то нове життя, нові переживання, нова любов.  Дізнавшись, що в бібліотеці  є пункт вільного доступу до  Інтернет Олександр Макарович завітав до нас наступного дня, аби переглянути роботи відомих художників, а також  знайти  інформацію  де можна придбати, за доступними для  пенсіонера  цінами,  масляні фарби, полотно, пензлі, тощо.
                                                     


"Я маю що сказати людям"
                                              4.  Катерина Миколаївна Довбня

Не осиплю тебе трояндами
ні, ти гідна, авжеж, лиш ти.
Світлі усмішки з чорнимим рамками
на столі моїм наче хрести.
Фотокартки стоять безпам`ятні,
там щаслива ти тільки мить.
Вже давно не тримаю за руку,
а чого воно досі болить?
Чорна рамка одтінює душу.
Де шукать тебе? На небесах?
Чи ж бо може летиш над Гренландією?
Чи в яких часових поясах?
Я прошу, хоч не снись щоночі,
або ж до себе зведи мости,
бо ж і так, кляті ці фотографії
на столі моїм наче хрести.
Моя пам`ять - моє покарання,
і я винний живу без вини.
Все що маю - лиш ці фотографії,
та потроху вбивають й вони.
Відпустю тебе і пробачу,
що від мене пішла в небуття.
Фото смерті не знають й не плачуть,
бо у них умістилось життя.

     Коли ці слова звучали на зустрічі любителів поезії в бібліотеці, гамірлива юнацька аудиторія потроху затихала,поки не стало зовсім тихо, як в ту ніч про яку писала юна поетеса. Слухачі начебто знаходились у тій кімнаті, де схиливши голову над столом встеленим фотографіями, втраченої на завжди дорогої людини, тихо сидить чоловік. Думи його тяжкі, сповнені сердечного болю, розуміння жорстокої реальності.
    Звичайно, серед присутніх не було справжніх літературних критиків, але почуття безпорадності передані так сильно, що напевно де кому із слухачів в той момент хотілося підібгати під себе ноги, закутатись в теплу ковдру, аби тільки не відчувати холодного подиху цієї картини.
     Розпитувати юну поетесу, Катерину Довбню про те, які події надихнули її написати такі сумні рядки, ми не наважились….
      Будучи семирічною дівчинкою, Катруся вже мудрувала над словом. Складала коротенькі віршовані вітання для листівок, ділилася з подругами своїми дитячими радощами і переживаннями в римованих куплетах . Разом з нею росли її талант і любов до поезії. І зараз, стоячи на порозі дорослого життя вона впевнено говорить нам своїми віршами, що бажає іти письменницькою нивою. Активна участь в обласних та районних конкурсах дає неабиякий поштовх удосконалювати свої твори до професійного рівня, а почуття любові до близьких, спонукали юну поетесу сказати :- «Я дякую моїй вчительці Перепелко І.В. за допомогу та підтримку в моїх починаннях, моїй любій матусі та колективу районної бібліотеки. Адже це вони з раннього дитинства привели мене в казковий світ книжок, вчили мене бути не байдужою людиною» .
    В творчому доробку молодого таланту близько десятка творів; «Я-Українка», «Печаль моя, хоч ти мене не кидай»,психологічна новела «Там, де серце»,тощо. принцип, яким я керуюсь в своїх роботах, це творити для людей. Вважаю, що найкращі ліки від усіх вад сучасного суспільства - чесність. Тому у кожному вірші прагну говорити правду про життя, як бачить його молода людина, розтопити серця щирістю почуттів, сказати те, що має бути сказаним й гідне бути почутим.
       "Я маю,що сказати світові".
     Катерина пише українською мовою, багатою на витончені та гнучкі форми , дозволяє передавати глибину філософських думок , змальовувати високохудожні образи.
   Чи рідкість зараз обдарована молодь? В певному розумінні, так. Але як бачимо, все одно поетам-класикам росте гідна зміна.

                         

    Сім'я, Шерман і Ляльки.     
                                                     5.Любов Миколаївна Чкан
Вважається, що до зрілого віку людина вже знає про всі свої таланти і можливості.
Та все ж, круті повороти в житті здатні витягнути з далекого минулого людини, зароджений та залишений на довгі роки,  талант  творити прекрасні речі,   писати натхненні спогадами  дитинства вірші.
 Любов Миколаївну не оминули життєві випробування,
залишивши  болючі шрами на люблячому серці та внесли свої безжальні корективи в її життя. 
  Але, нестримна жага до життя, всепоглинаюча любов до сім'ї не дає Любові скоритися злому року.

   Натомість, як райдуга після зливи, прокинулося бажання творити, яскраво, креативно, багато, майстерно, та так, що її шедеври викликають захоплення.
" Коли починається творчий процес,- говорить Любов Миколаївна, - в ньому приймають 
участь всі домашні. Васильович (коханий чоловік ) навіть не наважується відволікати якими б то не було господарськими питаннями",  а вірний пес Шерман вклавшись поруч, тихо спостерігає за народженням від "А" до "Я" нового шедевра-Ляльки.




Які слова можуть прокоментувати всі ці "витворялки"?....
Ще з дитинства Любов Миколаївна залюбки допомогала татові в плетінні затійлевих серветок. Так, саме татко привив їй любов до красивого. Хлібороб за призванням, він був ще й  майстром по виготовленні жіночих платків.
 Це йому присв'ячений вірш 
                     "Хвала рукам, що пахнуть хлібом"
З далекого ,щасливого дитинства
Я дуже добре пам'ятаю
У батька заскарузлі, сильні руки, 
І сум у серце навертає. 
          Знайомий вислів нам усім з дитинства,
          Що руки хлібороба прославляє:
          Ніжнішого й жаданішого в світі,
          Чим мами й хліба - не буває.
        І всеж, чим пахнуть руки хлібороба?
        Мастилом пахнуть, пахнуть ще й бензином,
        Землею рідною, колоссям,
        зерном пшеничним, що земля зростила.
Вплела у серце материну пісню
І сину віддала в погожу днину,
щоб хліб, добробут, щастя в кожнім домі
Як колискова , радував дитину.
        Хвала рукам, що пахнуть житнім хлібом,
        Хвала рукам, що гайки завертають.
        Усім рукам на нашім білім світі,
        Й рукам, що сиву матір обіймають.
 Схилились до землі ми у поклоні,
 Колосся ніжно пестимо й шепочим,
 О земле матінка-ми дякуємо долі,
 за пишний коровай у кожнім домі.
.....і про донечку - смарагд, і про квіти, про осінь людського життя... вірші лягають на папері , як зимового натхнення витинанки.
Чи є границя  фантазії  Любові Миколаївної?
                                   Певно - не має.
Ми бажаємо Вам, Любов Миколаївно розвитку, натхнення, сили, радості, всього що допомагає жити, творити і любити.


       Коваль в спадщину і за покликанням
                                 6.  Мельник Володимир Миколайович
    В нашій Іванівці немає родовищ корисних копалин, немає річки, пропливаючи якою, можна було б помітити наше село, немає  підприємств, та і взагалі,  чого в нас тільки немає...    
   Але в нас є степи - безкраї, небо-бездонне, сонце-життєдайне, повітря чисте  і  багато справжніх трударів,  людей  - по справжньому люблячих  свою справу.  І саме завдяки їм  про Іванівку почули аж до "Києва града".
Володимир Миколайович - Кузнец, з великої літери. Ще прадід - Романюк мав свою кузню, батько Володимира також  був залізних справ майстром, тому  було б дивно, аби Володимир не мав хисту відчувати і розуміти мову металу. 
Ковальське ремесло і гончарство- це два початки, які дають життя суспільству. Представники і тієї і іншої професії були хранителями мало не магічних секретів. Не дивно, що вони жили на околицях поселень. А в Африканських племенах, коваль мав одружуватися тільки на дочці коваля. З'явилися такі міфи через приховування технології виплавки і кування металу.  Дякувати прогресу, на сьогодні немає такої  забобонності.  Дружина Володимира - Наталія, є тією рідною  людиною, що  завжди зрозуміє, підтримає і додає наснаги на творчі злети.  Це найцінніше, що може бути в подружніх  стосунках. 
 

   В біблійні часи  ворота були найважливішим місцем в місті. Біля воріт проводилися суди, велася торгівля, укладалися угоди. Якщо ворог захоплював ворота, місто вже не могло встояти.
   Часи змінюються і хоча зараз немає воріт в містах, вони з'явилися в оселях господарів, що наче брами захищають оселі від неприятеля, та гостинно відчиняються перед друзями.  Дивлячись на цю красу, залишається тільки милуватися, та дивуватися майстерності і фантазії Володимира. Прикрашені оселі кованими елементами до меблів створють античний затишок.
       Знайомтесь: Найперші ворота, що відкрили конвеєр десяткам інших.


Залишається тільки здогадуватись, який ще потужний творчий потенціал прихований в уяві Майстра. Особливо у людей, що обожнюють красу, але так далекі від технології праці з металом, постійно виникає одне й теж питання: "Як можна робити такі речі з заліза?????? 




 

Найпродуктивніший час для  роботи у Володимира - ніч, як говорить сам майстер:-"... добре думається, метал слухняний".  І творчі люди не здивуються, тому що знають,   МУЗИ натхнення вдень відпочивають. 

Розглядаючи  вигадливі вензелі, бездоганність форм, сумісність всієї композиції, з захопленням розумієш:  двійників   немає. І  дивовижно те, що Володимир не звертається за ідеями до  "всесильного" Інтернету, візерунки народжуються в його уяві.
 Ім'я Володимир має слов'янське походження, складається із двох корінь: "волод"-володіючий, і  "мир", тобто ім'я може мати сенс - "володіючий світом".  
 Володимир Миколайович, зі скромним, чуйним характером не прагне володіти світом,  в нього реальні  цілі - дарувати радість і красу людям, прикрашати рідне село, і не тільки, адже замовлення на його вироби приходять  навіть із Києва.
    Ми впевнені, до наших побажань:  Натхнення, творчого росту, сили рукам,   зростити учнів, зберегти професію - Коваль для поколінь і як найдовше упорядковувати населені пункти,  приєднається кожен, хто бачить результати ПРАЦІ Володимира.






«Завжди доводжу діло до кінця»



7.Ірина Кононець



Наше знайомство з Іриною зовсім не було випадковим, адже робота бібліотекаря вимагає не тільки бути обізнаним у різних сферах життя, а й у бажанні самому робити щось красиве, творити. 



Творчістю Ірини не можна не зацікавитись, адже там має місце і малювання, і скульптура, побутовий декор і вироби з паперу та бісеру, шиття, вишиванка. На питання : «А що ти не вмієш робити?», Ірина відповідає: «Ще не знаю. Якщо я щось ЗАХОЧУ зробити, то всяку роботу доводжу до кінця і все виходить.»



Не у всіх жінок настає година, коли її тихенько дрімаючий талант зайде до неї в оселю, погортає її думки, бажання, та зверне увагу господині на те, що на довгі роки буде роботою в радість, і не тільки для неї самої. Саме така історія сталася з Іриною. Всього років з 10 тому, нудьгуючи в кімнаті взяла до рук олівця і просто почала малювати… І найважливіше не те, що гарно вийшло, а те, що не заховала вона від людей свого таланту, а роздаровує його усім шанувальникам мистецтва. Особливу радість доставляє робота майстрині найвдячнішій аудиторії- малечі дитсадка «Лелеченя». Вже починаючи з парадної, кожного відвідувача приводять в захоплення Іринині настінні розписи. Полюбуйтеся самі.








Майстерно переносить Ірина на полотно грацію та красу коней, цей шедевр Божого творіння найбільше припадає до душі художниці.




Творча особистість в сім'ї, це джерело миру і любові, натхнення для всіх домашніх. Саме такими привілеями і має можливість користуватися родина Ірини, тому так і чекають результату маминого творчого задуму. Ось  такий  затишний  куточок в їдальні, оформлений  декоративною ліпниною,  буде створювати  романтичний настрій, народжувати нові креативні плани,  а може навіть і надихати домашніх Ірини на нові замовлення для мами.
А ми, в свою чергу, бажаємо Ірині  подальшого творчого росту і успіхів.
А це нова робота, щедро надана авторкою бібліотечному блогу,   ще як говорять "с пылу, с жару". Мабуть, буде добра назва до картини 
" Вірність".  
Як Ви вважаєте?

Захоплення для душі

Романчук Наталія Валентинівна
Наталія – знана  вишивальниця. Нитка за ниточкою вона уміло малює візерунки на рушниках, сорочках, накидках і картинах. Любить вишивати з дитинства. 

             Кожна людина має захоплення. Один любить співати, інший ‒ збирати маленькі іграшки. Людина, яка має захоплення, ‒ цікава людина, з якою ні­коли не буває нудно. Захоплення дає можливість людині у повній мірі проявити себе.

            Людина із захопленням ‒ людина, яка не схожа більше ні на кого, адже звичайні речі вона передає по-своєму, вкладаючи туди частинку своєї душі.

            Захоплюватись можна будь-чим. Що можна сказати про моє захоплення? Це, швидше за все, те, чим я займаюся з величезним задоволенням у вільний від  домашніх справ час. Воно у всіх різне, наприклад я люблю вишивати. Цим я можу займатися годинами, якби могла, мабуть, цілими днями тільки і вишивала б.

           Якби хто попросив  порахувати, скільки ж робіт, то не злічила б точно. 







 Нове захоплення Наталії - це вишивка бісером.



2 коментарі:

  1. поряд з наи стільки талановитих молодих людей таких творчо обдарованих, чистих душею. З ними поряд почуваєш себе дуже затишно. І тіішить те, що знайли себе вони саме в бібліотеці. Щасти тобі Катрусю, гарної тоюі долі і життєвої і творчої

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую районній бібліотеці за висвітлення такого цікавого матеріалу про наших талановитих односельців. Бажаю успіхів у подальшій роботі в цьому напрямку.

    ВідповістиВидалити